Незабаром капiтана покликали, i вiн, потиснувши руки обом, твердим кроком пiшов до товаришiв. Пiшов, щоб одразу ж, мабуть, i вiдбути, i знову опинитися в iншiм життi, де суворо, де загадково. Там, де ?х рiдко й бачать дiвчата, хiба що у вихiднi, якщо нема тривоги. .. Але вiднинi тут ?х весь час почуватимуть; десь вони близько, десьдесь модели сотовых телефонов samsung аська на телефон самсунг е210 вони ? i готовi в будь-яку мить з'явитись iз сво?? суворостi, за першим же покликом прибути людям на помiч.
XXII
- Клавдия Васильевна, вам надо почаще лежать, ноги повыше. .. - А кто за меня работу делать будет? Нет уж, пойду на тот свет такими ногами. ..
Якби ж тiльки в яснi барви дня не вплiталася стрiчка жалоби.
- Ужели с изнова почалось?
- Вы должны в приказном порядке перевести Оганян и Бакунину. Мордвинов прищурился.
- Нема й не буде.
Дни на вытяжении тянулись медленно, мучительно. Сколько их прошло - я уже не считала. На обходе спрашивала, долго ли еще.
Тепер за селом їм раз у раз траплялися назустрiч румуни й бессарабцi, що везли волами наших поранених. Воли, пiдбившись по кам'янистiй дорозi, понуро шкутильгали а румуни в сiряках i високих чорних шапках брели з батiжками поруч возiв, як чумаки. Деякi годували волiв на ходу, з рук. Почорнiлi вiд сонця, сухi й нужденнi, з випуклими скорботними очима, румунирумуни аська на телефон самсунг е210 нагадували собою тi розп'яття па бiлих хрестах, що вiками стоять понад шляхами їхньої країни. Iнодi на возi з-пiд закривавленої шинелi важко пiдiймається солдатська стрижена голова:
Летчики пели.
- Афанасий Петрович, ты жди. Беде твоей вечно так не быть. Нынче дело не стронется, завтра тоже, а с течением времени авось и полегчает.
Он поднялся - сухой, стройный, высокий, с серебристыми висками, поежился, потом вздохнул:
- А жена у меня умерла. Теперь один на свете. И, знаете, странно как: думаю, отвоюемся, пойдет народ по домам, а где мой дом?
- Ко мне приедете, - сказал Локотков, - создадим вам условия. День выдался не по-летнему холодный, даже мозглый. И запах пожарища не унимался, в сырости стал еще острее, горше. Но партизаны спозаранку повезли лес, строиться: баньку, кухню получше, избу девчатам-партизанкам. И опять услышал Иван Егорович голос Саши Лазарева: