Хлопець хапає Тоню й при всiх цiлує, цiлує самозабутньо, i мовчки дивляться на їхнє прощання чабани та чабанки вiд хати, i сектантки повитрiщалися вiд кошари, i гнiда тунеядка-пiдводниця хустиною витирає очi, розчулена на чужу любов.
Вiн лається, кричить, в нього неабиякi вiдзнаки в петлицях, але для них це байдуже - схопили, стягли, бо нема вже для них нi чинiв, нi вiдзнак, є тiльки Днiпрогес, який треба захищати.
- Хелло, кептен!
Це Гриня Мамайчук гукає вiд машини в Дорошенкiв двiр мобильный телефон samsung 250 . ВiнВiн самсунг гарантийный ремонт телефонов вiдвозитиме радгоспiвським газиком капiтана та його тонкошийого юнгу в Лиманське, до причалу. Ще темно, ще тiльки вiдспiвали пiвнi, в небi ще не вигасли зорi. Юнга вже тут, щулиться бiля машини, вислуховуючи останнi напучення матерi, з затаєним щемiнням душi поглядає на металеву вишку, що вигналась вензелем антени в небо над бабиним виноградником; мабуть, поки приїде хлопець у вiдпустку, то виноград i по нiй, по його вежi, пов'ється, полiзе туди, аж до неба, листатий, буйний, в гронах молодих.
-- Вы, наверное, действительно виноваты, -- вдруг рассердившись, сказал Левин. -- Мы еще с вами как-нибудь поговорим на досуге.
У Воскресенской пристани, огороженной нынче в ожидании свейских воинских людей надолбами, под грозными стволами пушек цепочкою стояли стрельцы воеводы Прозоровского, многие с пищалями, иные с мушкетами.
- У вас голова, как у младенца, в пуху. .. Вы были блондином или шатеном? Расскажите, коль скоро этого нельзя увидеть. .. Должна же я знать. ..
Отже, стрiчка. ..
Образ Людсько? Рiки, важко? рiки горя, мiг би вперше з'явитися тут. Сухими, безводними балками тече безкiнечна людська рiка.
Якщо хто дивився на не? згори, з лiтака, то, мабуть, такою i бачив: як всiмавсiма самсунг гарантийный ремонт телефонов рiчищами балок, пiд жерлами гармат, що ?х уже наводять iз пагорбiв танки, тече й тече вона, рiка людей, сiра лавина людських життiв. .. По долинах. По тернищах. По вигорiлому, стирлованому дну байрака - безлiччю чи?хось понурених доль, зарослих облич, розпечених дум i свiтiв, що ?х темну жароту понуро несе в собi кожен, нiчим, окрiм горя, не схожий на iнших.
Гамiр бою котився десь у полi, праворуч i лiворуч маєтку, гул моторiв дужчав, i раптом iз-за стiни обгорiлого корiвника вискочила група нiмецьких солдатiв.
- Panzern! Panzern! - галасували вони i мчали через подвiр'я наослiп, пригнувши голови. Грязюка чвиркала в усi боки з-пiд нiг, хоч бiгли вони, здавалось, по твердому. Уже виразно було видно жаб'ячу прозелень їхнiх надутих вiтромвiтром самсунг гарантийный ремонт телефонов плащ-палаток.
Заслiпленi жахом, солдати мчали прямо на будинок. - Приготуйсь! - рiзко гукнув Козаков сусiдовi i сам завмер у напруженому, гострому чеканнi. Здобич iшла на них.
-- Ну как? -- спросил Александр Маркович. -- Кончаем фрица, -- поглаживая макушку, сказал Бобров. -- Труба его дело.
- В пьяном виде люди откровеннее, чем в трезвом, - с тихим смешком сказал Грейфе.
- Но все-таки - поражение?
- З усiєї сiм'ї один я тодi вижив. Пухлий, ноги в водянках, а якось вижив. Трудна була весна, ох трудна. Куди не зайдеш - пустки. .. Вiкна повидиранi, i в хатах пустками тхне.
Все его детство прошло рядом с нею. Некрасивая, надутенькая, с рыжими косичками. Неизменно тут - спутница и раба. "Принеси каштан, - командовал он. - Не этот, а тот".
