- I звiдки в них ця пристрасть до бродяжництва? - А звiдки - до безглуздого руйнування? Ти зробив, ти цi лiхтарi поставив, засвiтив, а я поламаю, потрощу, бо менi так хочеться. А якщо до автобуса, то вскакую першим, захоплюю мiсце бiля вiкна, бо там моїй особi приємнiше сидiти, вона хоче вiтерцем обвiватися, а ви грубi, черствi, бо вимагаєте, щоб я встав, поступився мiсцем перед кимось старшим. .. Говоримо все про пережитки, а воно й нажитки нашi мобильный телефон samsung g600 нiчимнiчим программы для мобильного телефона самсунг не кращi. .. Скiльки їх таких розвелося, котрим пошанувати старших здається принизливим. Iнодi навiть у добропоряднiй сiм'ї воно раптом стає бездушним вимагачем, шкурником без совiстi й честi. А батькам? Нема ж тяжчої кари, нiж кара дiтьми! Жорстокими, невдячними. .. Ще на свiтi не жило, а вже набралося звiдкись диких понять, хамства, нахабства, а нам усе це треба вичавити з них, як отому письменнику, що по краплi вичавлював iз себе раба.
Митенька перевел, Рябов ответил, что так-де и пойдет. Он слегка переложил ручки штурвала, "Корона" чуть накренилась, ветер засвистал громче.
Морат велел барабанщику бить абордажную тревогу. "Божий благовест" навалился на карбас левым бортом, солдаты, в железных нагрудниках, с кривыми ножами в руках, стали прыгать вниз - на рыбацкие сети, на куль ржаной муки, на нехитрые припасы, взятые с собою рыбаками в море.
Вера обомлела:
Вздовж усiєї дамби тяглися окопи - не знайомi Хає-цькому пiдроздiли спiшно займали оборону. В деяких мiсцях уже на самому насипу стояли гармати, i з того, як вони били - раптово, сердито, пильно, - Хома вгадував, що противник десь недалеко, за дамбою.
Хома нетерпляче пiдгонив їздових. Виривався коником далеко вперед, повертався до важких возiв i знову виривався. Якби мiг, то, здається, сам би впрiгся в цi гори ящикiв i тягнув би їх швидше до вогневої. Прибути вчасно, доповiсти Антоновичу!
Тiльки дорога живе. Здається, саме дороги, ось такi траси дедалi частiше стають засобом iснування 
- Это значит?. . - шевельнул бровками шхипер. - Значит, что более мы вас сюда не зовем. Иноземцы перестали шутить, в столовой палате наступила тишина. - Я буду иметь честь жаловаться его миропомазанному величеству государю!
